Дорогі друзі, сьогодні хотілося б говорити про те, що знову сонечко сяє, що знову настали теплі дні і що погода вже набагато краще ніж була нещодавно. Я міг би сказати про останню ракетну атаку, про те, що люди слава Богу живі, але це не те, що Господь бажає від проповідника. Якщо я почну про це говорити, це будуть лише мої слова і думки, а не слова Бога. Я міг би розповісти вам про свою автобіографію і перетворити свою проповідь про розповідь про самого себе. Але це не те, про що має говорити проповідник. Коли хтось стає за цією кафедрою, він має проповідувати перш за все Боже слово, яке має викликати в людей каяття в гріхах. І якщо проповідь не закликає людей до каяття, якщо це лише байки про чудову погоду, про сонечко, про ракетний удар по Амстору, про автобіографію – це не є воля Божа. Воля Божа є в тому, щоб люди через проповідь каялися в гріхах, як люди, які ще не прийшли до Бога, так і християни.
Проте сьогодні буду казати про все-ж таки щось приємне. Сьогодні проповідь буде про любов. Я пам’ятаю, як колись наш президент ще не був президентом, а був актором в “Кварталі”, и мені дуже подобалося дивитися сценки з його виступів. Колись була одна сценка, де його запросили заспівати якусь смішну пісню, і його просили заспівати пісню про любов. Він сказав ок, а коли його спитали, як називаєтся пісня, то він відповів “Я не люблю“. І почав співати цю пісню, пародію на пісню Висоцького “Я не люблю“.
В церкві на служінні ми також часто співаємо різні пісні про те, як ми сильно, потужно любимо Бога. Багато різних пісень є на цю тему, на різних мовах світу. Наприклад, в англомовних церквах є дуже відома пісня “Oh, how I love Jesus“, що значить “О, як я люблю Иисуса“. Є дуже гарні пісні і російською, і англійською мовою, і українською. Ми можемо співати слова, що ми любимо Бога так само, як і Він нас любить. А можемо навіть взагалі ще більше Його переплюнути – сказати, що ми Бога навіть любимо більше, ніж Він нас. Є такі люди, коли їм кажеш, що любиш їх, вони жартома кажуть, що вони тебе ще більше люблять, ніж ти їх. Ці слова про нашу любов до Бога дійсно лунають “потужно”. Можливо навіть переконливо. Ми заявляємо Богу в наших піснях, що ми любимо Його так само, як Він нас полюбив… Якщо ми так наважуємося заявити, то це означає, що ми готові так же як Він віддати на розп’яття нашого сина, або доньку. Або принаймні від самого себе відріктися заради Господа Ісуса Христа. Але ці слова скоріш за все залишаються лише словами, які не мають справжнього сенсу. Колись була така французська співачка Даліда, вона співала з Аленом Делоном пісню “Пароле, пароле“, що значить “Слова, слова“. Це пісня про те, що інколи люди кажуть чудові слова про любов до чоловіка, до жінки, але ці слова не мають смислу. Не відверті. Любов не справжня. Любов пуста. Хоча слова гарні, чудові, потужні, а любові справжньої все ж немає. Так само може бути і з Богом, і з нашою любов’ю до Нього. Ми можемо придумати багато чудових пісень про те, як ми Його безмежно любимо, більше навіть, ніж Він нас… Проте насправді наша любов до Христа визначається перш за все любов’ю до ближніх наших.
Доречі, серед україномовних пісень є теж багато чудових слів про любов. Про кохання. Але мені сьогодні хочеться згадати пісню популярної української співачки Клавдії Петрівни. В неї є такі слова “Я тобі брехала, я тебе не кохала“. Це досить смішна пісня, дехто з чоловіків кажуть, що жінки самі не знають, чого хочуть, думають, що кохають, а потім кажуть, до не кохали ніколи, що лише брехали.
Що ж нам робити з цими піснями, де ми потужно кажемо про нашу любов до Бога, що ми Його любимо так само, або навіть більше, ніж Він нас? Насправді Бог від нас не вимагає любити Його так же сильно, як Він полюбив нас. Нам далеко до Авраама, котрий міг віддати свого сина Ісаака в жертву Богові. Авраам зробив це раніше, ніж Бог віддав Свого сина рідного, Ісуса, на хрест заради нас з вами. Бог не вимагає від нас бути як Авраам. Бог лише хоче, щоб ми полюбили Його всім серцем, всією душею, всіми силами, що в нас є. А полюбити Його так, як Він нас любить – ми ніколи не зможемо. І треба лише це визнати як факт.
Єдине. що Господь хоче від нас – це відвернутися від самих себе, взяти свій хрест і слідувати за Ним. Саме так сказав Ісус в Євангеліях. І в цьому буде проявлятися наша любов до Нього. Він не вимагає брати Його хрест, адже Його хрест Він вже одного разу поніс на Голгофу. Він пропонує (навіть не вимагає, а лише пропонує) нам взяти свій хрест – і таким чином йти за Ним і бути Його учнями. Він пропонує нам взяти свій хрест і не воздавати злом за зло ближнім нашим, які роблять нам зло. Не робити зла у відповідь. Не виправдовуватися у відповідь, коли нас проклинають злими словами, а промовчати, наклонитися до землі, як Ісус під час розмови з фарисеями, що звинувачували жіну, а схильнутися до землі та малювати щось на піску, але тільки промовчати та не казати зло у відповідь. Прощати і молитися за тих, хто нас ображає. Не засуджувати. Не порівнювати себе з іншими. Радіти успішу інших. Плакати за наших ближніх, плакати про те, що вони нам зло роблять, просити Господа привести їх до каяття, а не вимагати справедливого суду над ними. Він пропонує нам відомовитись від всіх марних справ, які нас підштовхують до марноти і відводять від Бога. Відомовитися від глупих і безбожних (хоча і смішних) фільмів, серіалів, газет, новин, Фейсбук, Телеграму, Інстаграмму, адже це не приводить нас до каяття. А, навпаки, навернутися до Бога в думках, в молитвах, і той недовгий час, що в нас залишився, присвятити Богу. Прощати тих, хто нас ганьбить. Хто на нас галасливо кричить. Хто над нами сміється. Висміює. Принижує. Це і є взяти свій хрест. Це і є проявити любов до Христа. Це і є любити так, як Він любить. Проте, на жаль, ми так не вміємо робити. Ми не вміємо любити так, як Він нас любить.
В нагорній проповіді Ісус сказав, що Бог велить сонцю сходити над праведними, і неправедними. Що посилає дощ і на праведних, и неправедних. Навіть для тих, хто відверто на Нього плює. Тільки Ісус на хресті міг молитися за тих, хто Його розпинав. Хто плював Йогу в лице. Хто йому напер на лице вінок терновий з колючками як в колючої проволоки. А Він молився за них…
Він казав учням своїм перед розп’яттям – побудьте зі Мною, не спіть, підтримайте Мене, помоліться за мене… А учні всі спали. Навіть не могли і пів години з Ним посидіти в останній момент земного Його життя. Він казав нам – під час вечері думайте про Мене. А ми не можемо. Ми не думаємо. Нам приємніше базікати з сусідом про рибалку, про знижки в АТБ, ніж думати про Христа. А тому ми повинні бути чесними перед Богом хоча б. Тому нам треба перед Богом стати на коліна і сказати правду, як вона є… Сказати правду, як співає Клавдія Петрівна – “Боже, я Тобі брехала, я Тебе не кохала, тільки в церкві співала, що Тебе кохала, а насправді брехала“. Навернутися і любити Його як раніше хоча б. Хай не так, як Він нас, але всім серцем, як можемо.
